Парк Тернополя

Кожний, хто вперше приїжджає в наше місто, особливо в літній період, завжди вражається кількістю зелені у ньому. Прекрасні ландшафтні парки створюють в Тернополі незабутню атмосферу. Тогорічна зима закінчується. Скоро вистрілять свічками каштани, ніжними листочками зашумлять берези, і тернополяни сім`ями потягнуться у міські парки отримувати незабутні враження від перших весняних барв та запахів. Давайте згадаємо, з чого починалась зелена слава нашого міста.

Перший парк міста. Основою для нього став квадрат давньої ринкової площі (тепер майдан Волі). Площа перед замковим палацом поступово звільняється від торгових яток, обсаджується деревами і кущами, розбиваються невеликі затишні алеї. Оскільки центр міста поступово забудовується поважними, респектабельними будинками, їх власники бажають мати цивілізований куточок для культурного відпочинку. Зрештою, старі світлини демонструють нам цей невеличкий парк, створений для святкових променадів тернопільського бомонду. Затишні алеї, клумби з квітками, невеличкі кіоски – все це недавало парку своєрідного шарму та створювало затишок.

Найстаріший міський парк радував місто до початку XX століття. Перша світова війна і політизація громадського життя змінила перший парк Тернополя. Він набув певної політфункціональності. З часу встановлення у центрі площі пам`ятника Пілсудському парк перетворився на площу для офіціозів. Згідно з давнім прислів`ям про святе місце, що не буває порожнім, центр площі обов`язково займала якась видатна особистість. За Польщі – Пілсудський, за СРСР – В.І.Ленін, сьогоні – Данило Галицький. На жаль, кожна “реконструкція” площі позбавляла її певної кількості озеленення.

Старий парк. Ми називаємо цей парк “Старим”, хоча серед тернопільської громади початку ХХ століття його називали “Новим”. Початок його закладення - 1861 рік. Подяку за створення парку на безлюдній околиці слід скласти тодішньому бургомістру Володимиру Мандлю. Слід також віддати належне садівнику Львівського ботанічного саду Бауеру. Парк створювався на безлюдній околиці, місця було достатньо, і фантазія творців парку могла бути реалізованою в повній мірі. Парк вийшов на славу. Його алеї прикрашали екзотичні рослини, які виписували з далеких оранжерей, квіткові клумби та статуї.

У 1881 році для розваги тернополян у парку з’явилось кілька павільйонів – для гри в кеглі та тир для стрільби. Тир примудрився працювати з перервами протягом всього століття і в 90-х перетворився на культову споруду певного віросповідання. По суботах та неділях у парку грав джаз. Тодішні дансинги були певним еквівалентом сучасних дискотек. Окремо слід згадати паркову кав`ярню Горка, в якому грав невеликий оркестр.
В сучасному парку Слави височить пагорб Слави, що є даниною пам`яті загиблим у Другій світовій війні. Проте мало хто знає, що ідея пагорбу у Старому парку не нова. На честь 300-річчя укладення Берестейської унії на цьому місці був насипаний пагорб, що був оздоблений красивими клумбами. В післявоєнний період архітектори Б.Гаврилюк та Е.Гронський успішно використали занедбаний пагорб Унії і таким чином зберегли його для сьогоднішніх тернополян.
Цікаво, що вхід у парк був платний. Таким чином міська влада обмежила доступ у нього найбіднішим міщанам, що, напевно, могли б зіпсувати настрій і відпочинок заможних панів і панянок. Не раз босоногі дітиська міської бідноти заздрісно споглядали святково вбраних хлопчиків та дівчаток, що разом з батьками куштували тістечка та сельтерську воду в красивих павільйончиках.

Зрештою, три етнічних громади міста обирали для свого відпочинку різні місцини і різні парки. У старому парку прогулювались головним чином польські громадяни. А українська громада для своїх заходів та фестин (фестивалів) обрала інше місце.

Парк Лучаківського. Найулюбленіше місце відпочинку української громади міста. Він був розташовний і існує зараз у с.В.Гаї. В першій половині ХХ століття село Великі Гаї слугувало містові радше як місце заміського відпочинку (таке собі дачне містечко). Сьогодні парк існує далі і є особливою гордістю гаївчан. Зрештою, до 1939 року Великі Гаї офіційно рахувались тернопільським передмістям.

До парку Лучаківського на початку століття було навіть організоване транспортне сполучення. Туди з міста ходили так звані омнібусу – транспортний засіб, що являв собою пасажирський критий візок на кінній тязі. Всередині омнібуса розміщалось 10-12 місць для пасажирів. Часто пасажири також перебували на даху омнібуса. Це транспорте сполучення дозволяло тернополянам малим ходом добиратись по вул.Гайовій в парк Лучаківського, або, як його ще називали Парк здоров`я.А ті, хто не бажав їхати, прекрасно діставались до Гаїв пішки. На викладеній каменем вулиці Гайовій у час великодніх та зелених свят можна було завжди зустріти гурти української молоді у святкових вишиванках, що прямували на празники української громади.

В післявоєнний час Тернопіль збагатився новими парками – парком Шевченка, розбитим на місці болотистих лук та заплав, Гідропарком, створеним на місці колишніх торфорозробок, та найбільшим парком – Національного відродження. Комплекс паркового господарства Тернополя поставив місто на друге місце в загальнодержавному рейтингу озеленення міст (на першому, звичайно, красень Київ). Але суть не в цифрах і квадратних метрах дерев на душу населення. Знищений у воєнні роки Тернопіль не може похвалитись великою кількістю архітектурних пам`яток. Він бере іншим – чистим плесом ставу і яскравим буянням зелені тернопільських парків. Кілька поколінь тернополян зробили його таким. Давайте не будемо втрачати зроблене нашими батьками. Тернопіль завжди молодий, допоки шумлять його каштани, липи та клени.